Як стверджував історик Рауль Гільберг: «Дорога до знищення позначалася подіями, які впливали на чоловіків саме як на чоловіків, а на жінок — як на жінок»[1]. Обидві статі зазнавали подібних форм переслідувань і насильства — фізичних знущань, примусової праці, голоду, депортації, приниження та смерті, але лише жінки мусили витримувати вагітність, аборти та насильницькі гінекологічні огляди[2]. Хоча і чоловіки-євреї зазнавали різних форм сексуального насильства, головними жертвами зґвалтувань були жінки[3].
Попри зростання інтересу до досвіду жінок під час Голокосту питання сексуального насильства залишається недостатньо вивченим. Україна часів Другої світової може слугувати фокусом та призмою, через яку можна вивчати питання сексуальної віктимізації та сексуальної дієздатності єврейських жінок у часи Голокосту. Сексуальне насильство траплялося в різних місцях, зокрема в будинках євреїв, на вулицях й у в’язницях, на місцях розстрілів та в сховках. У сотнях гетто і таборів (у тому числі концтаборів і таборів примусової праці) в окупованій Україні протягом Другої світової війни єврейські жінки були особливо вразливі до різних форм сексуального приниження та насильства.
Винуватці насильства: ким вони були та чим керувалися?
Сексуальне насильство протягом Голокосту в Україні, як і всюди в окупованій нацистами Європі, було гендерованим перш за все в контексті статі насильників і жертв. Жертви насильства і ті, хто його пережили переважно були жінками, а винуватці — переважно чоловіками. Зокрема, це були німці та їхні союзники — такими як угорці, румуни, італійці, їхні місцеві помічники, а також євреї, яких утримували разом з жінками у місцях несвободи. Немає переконливих доказів того, що їм наказували ґвалтувати жінок, як це було під час геноцидів у Руанді чи колишній Югославії. То що ж спонукало чоловіків стати ґвалтівниками?
На сьогодні існує багато концепцій для пояснення мотивації сексуальних злочинів під час війни та геноциду. Плідною видаються теорії про множинність факторів, комбінація яких провокувала агресивну поведінку чоловіків з сексуальною маніфестацією[4].
Політичні й ідеологічні фактори зіграли важливу роль у поширенні сексуального насильства під час Голокосту. Сексуальне приниження єврейського тіла було неодмінним наслідком расових теорій нацистів, що ґрунтувалися на дегуманізації євреїв. Ідея, що секс із єврейкою (навіть примусовий) становив би «расове осквернення» (Rassenschande), не стала ефективним механізмом запобігання зґвалтуванням з боку німців, бо деякі з них не вважали таке зґвалтування злочином. Міф про жидо-більшовизм для багатьох насильників став виправданням насильства над євреями, яких звинувачували у підтримці радянського режиму. Таким чином, зґвалтування могло бути просто одним зі способів покарати та принизити євреїв. У цій системі координат ґвалтівники перекладали провину за зґвалтування на самих жінок, вважаючи, що вони це «заслужили» через свій політичний вибір. Відтак, жінок ґвалтували не лише тому, що вони були жінками, а тому, що вони були саме єврейськими жінками.
Фактор війни полягав у тому, що чимало насильників були виконавцями й очевидцями численних насильницьких дій, включно з убивствами, що призвичаювало їх до насильства як такого й уможливлювало розширення репертуару цього насильства аж до зґвалтування. Також чимало чоловіків, опинившись далеко від дому, не відчували соціального контролю, який міг бути стримувальним чинником до війни. Крім того війна Німеччини на її союзників на Східному фронті була жорстокішою у ставленні до цивільного населення. Іншими словами, сексуальне насильство з боку солдатів зі значно більшою ймовірністю переслідували б у Франції, ніж в Україні.
Мілітарна культура з її культом фізичної сили, гегемонною маскулінністю та домінуванням над жінками також була вагомим фактором сексуальних злочинів, особливо групового зґвалтування. Як зазначають феміністичні науковиці, у деяких військових спільнотах групове зґвалтування слугувало інструментом «скріплення» військового братерства. Наявність дезінгібіторів (таких як алкоголь, наркотики і порнографія), безперечно, була каталізатором сексуальних злочинів. Спогади тих, хто пережили Голокост, рясніють згадками про «п’яних» німців, румунів, поліціянтів, які вночі «шукали за молодими дівчатами»[5].
Мізогінія належить до тих факторів, які викликають гендерно зумовлене насильство як протягом війни, так і в мирний час. Мізогінія була іманентною частиною нацистської ідеології і практикою життя у Третьому Райху. Умови війни, зокрема, фрустрація і страх чоловіків провокують агресію стосовно вразливих груп людей, у тому числі жінок.
До особистих мотивів можна віднести ті, які пов’язані з вихованням, світоглядом, життєвим досвідом насильників. Деякі чоловіки вірили у своє «право» примушувати жінок задовольняти свої сексуальні потреби. Разом з тим, сексуальний потяг не може вважатися ключовим мотивом зґвалтування, бо суть сексуального насильства полягає у владі, а не в сексі. Зґвалтування — це не секс у насильницькому прояві, а насильство у сексуальному прояві.
Форми сексуального насильства
Знущання з жіночих тіл і геноцидальне сексуальне насильство
Як зазначила історикиня Регіна Мюльгойзер, гоління волосся, примусове роздягання та огляд статевих органів під час Шоа викликали в жінок інакші відчуття та мали для них інше значення, ніж для чоловіків, через соціалізовані гендерні ролі й очікування. Такі дії насамперед становили загрозу безпеці чоловіків, а не асоціювалися з сексуальністю чи сексуальним приниженням[6]. Під час цих «рутинних процедур» у таборах і гетто жінки не лише потерпали від пильних і неприємних чоловічих поглядів, але й від доторків. Окремі процедури з пошуку цінностей були відвертими актами сексуального насильства. Траплялися випадки сексуалізованого насильства з метою покарати жінок за певні провини, а також залякати інших. Едмонд Баумвальд, який пережив Голокост у Янівському таборі у Львові, згадував, що один із керівників табору спонукав новоприбулих у табір євреїв роздягатися, щоб забрати їхнє майно. Також у деяких таборах і гетто жінки переживали примусові аборти, стерилізації та медичні експерименти. Таке насильство становило напад на жіноче репродуктивне тіло, покликане біологічно відтворювати єврейську націю, відтак, його можна вважати геноцидальним сексуальним насильством.
(Групові) зґвалтування
У багатьох випадках зґвалтування відбувалися паралельно з розграбовуванням власності євреїв. У таких випадках зґвалтування було методом терору і тортур з метою залякування і вивідування місця сховку коштовностей, або ж інструментом покарання, якщо насильники не отримували бажаного. Найчастіше такі зґвалтування відбувалися у помешканнях євреїв чи біля них на очах у рідних. Разом з тим були зґвалтування, що відбувалися незалежно від процесу пограбування єврейського майна. Німці або їхні помічники ґвалтували жінок у бараках, або ж у домівках, де жили жінки, на місцях праці. Аби приховати злочин, після нього жінок часто вбивали. Наприклад, за свідченнями людей, які пережили Голокост, фольксдойчер Флоріан Кох, охоронець табору Богданівка в Одеській області, забирав дівчат 17–18 років зі свинарників, де вони перебували разом з іншими євреями, заводив їх у сарай, грабував, ґвалтував і розстрілював[7].
Масові і групові зґвалтування не були поодиноким явищем протягом Голокосту. Групи насильників вривалися вночі у бараки та на очах присутніх там ґвалтували дівчат. Тих, хто чинив опір, могли побити чи вбити. Деяких дівчат і жінок обирали спеціально для сексуального насильства. Їх відбирали з групи новоприбулих бранок, або ж з-поміж постійних мешканок гетто і таборів. Селекції проходили в бараках, на плацах, під час відбору на роботу, або після повернення з неї, перед депортаціями. Найчастіше забирали кількох дівчат одночасно. Колишній мешканець гетто в селі Степань згадує: «Вночі поліцаї приводили німців, витягували молодих дівчат і ґвалтували. Дуже знущалися з них… Вони їх забирали, а потім привозили їх і кидали напівмертвими».[8] Ґольда Вассерман, яка перебувала у гетто в Тульчині, описує: «Румунський жандарм, який був командиром Тульчина, обирав здорових молодих дівчат із гетто і під приводом роботи на кухні чи в пекарні відправляв їх у ті [італійські та угорські] дивізії, розташовані [за 15 кілометрів від гетто]. Дівчата поверталися зґвалтовані та з венеричними захворюваннями. Багато з них вчиняли самогубство після повернення до бараків, а деяких інших вбивали за спротив чи спроби втечі. Тоді командир обирав нових дівчат для «роботи». Такий відбір проводили кожні 15-20 днів».[9] Деяких жертв зґвалтування вбивали з особливою жорстокістю. Ірвін Шамес з гетто Трохимбрід поблизу Луцька свідчив, що тіла зґвалтованих дівчат були понівечені[10]. Також жінок одразу вбивали, якщо через деякий час сексуальної експлуатації вони заражалися венеричною хворобою, або вагітніли[11]. Деякі з тих, кого все ж повертали після зґвалтувань помирали від отриманих травм, або ж вчиняли самогубство.
Примусова проституція
Керівництво гетто й таборів, а також охоронці, часто користувалися своєю владною позицією та примушували жінок і дівчат до сексу в обмін на їжу, медикаменти, захист від депортації та під загрозою смерті їх самих чи їхніх рідних. Клара, єврейка з кам’янець-подільського гетто, згадувала: «Чайковський [поліціянт], як правило, випускав жінок з гетто лише у тих випадках, коли вони погоджувалися на сексуальні відносини з ним. Таким чином голодні жінки погоджувалися на секс з Чайковським тільки для того, щоб їх випустили на ринок за продуктами. Таких випадків було дуже багато, про що знали всі жителі гетто… [Він] зґвалтував жителів гетто Таню Бротт, жінку на ім’я Ханка, молоденьких дівчат Басю і Доню Амстер та багатьох інших. Вони після цього приходили до мене і до моєї матері, плакали і розповідали про це».[12] Деякі чоловіки з керівництва таборів наймали молодих дівчат як хатню прислугу, примушуючи їх до сексуальних послуг. Разом з тим частина жінок могла сприймати власне тіло як важливий ресурс для порятунку себе і рідних. Відтак, деякі жінки могли самі ініціювати секс з чоловіками, що мали владу, що Мирна Ґолдберґ називає «сексом для виживання»[13]. Галина Клотсман, колишня бранка табору примусової праці для євреїв у с. Антонівка Київської області, згадувала: «Була одна з нами з П’ятигорська. Вона сама пішла на це, і їй дали дозвіл вийти з табору, і вона втекла».[14] Семен Додік, що пережив Голокост, згадував, що знав молоду красиву єврейську дівчину Олю з Нової Ушиці, яка врятувалася від розстрілів. У своїх спогадах він наголошує, що це їй вдалося за «допомогою поліцаїв, яким вона надавала відомі послуги, що не приховувала»[15]. Попри пізнішу стигматизацію жінок, які вимушено проституювали себе, частина з них успішно допомагала іншим євреям у гетто і таборах завдяки своїм інтимним зв’язкам. Наприклад, Анна Іванковіцер згадує, що єврейська дівчина у гетто в Шаргороді заприятелювала з одним румуном і допомагала іншим євреям давати йому хабарі в обмін на ті чи інші товари[16]. Визнаючи те, якими обмеженими були можливості єврейок у ситуаціях «сексу за домовленістю», ми маємо пам’ятати про надзвичайний дисбаланс влади між такими жінками та чоловіками, які користувалися з дуже вразливої позиції жінок. З урахуванням цього фактору така форма сексуальних контактів також може вважатися формою сексуального насильства.
Наслідки сексуального насильства
Сексуальне насильство було засобом терору і соціального контролю не лише жінок, а й цілої єврейської спільноти. Історії, перекази та чутки про зґвалтування поширювалися у таборах і гетто блискавично, викликаючи страх. Молоді дівчата були очевидицями зґвалтувань, або ж вбивств жертв. Ава Дорфман згадує про свій досвід у Янівському таборі: «Якось робили переклик молодих людей, а старші люди сиділи, і українець забрав — її звали Боша, забрав її, і ми подумали, що може він її врятує, але коли вона повернулася, вона сказала він зґвалтував мене, а тоді він прийшов і застрелив її. Він вистрілив їй просто в голову. Як можна мати цілком нормальне життя, якщо про це подумати».[17] Батьки щосили намагалися врятувати своїх доньок від зґвалтування. Вони переховували їх, одягали у лахміття, ховали або обстригали волосся, обмащували обличчя сажею, щоб зробити їх непривабливими, поширювали чутки про тиф та інші захворювання серед дівчат[18]. Однак, попри усі зусилля нерідко рідні ставали очевидцями брутального сексуального знущання з власних дітей, якому не могли перешкодити. Через це у них розвивалося глибоке почуття провини та безпорадності. А ці почуття також були гендерованими: єврейські чоловіки переживали сексуальне насильство як загрозу їхній мужності через їхню нездатність захистити «своїх жінок». А для жертв зґвалтування присутність рідних у цей час була додатковим фактором приниження.
Загалом психологічні наслідки сексуального насильства для безпосередніх жертв важко переоцінити. Це була втрата гідності, відчуття безпеки, віри й ідентичності. Частина жінок після зґвалтування здійснювала самогубство. У інших могли розвинутися ментальні хвороби. Один із євреїв, що пережив перебування в таборі Богданівка, згадував: «Зі мною був знайомий Розенблат зі своєю сім’єю. Одного вечора Сливенко [поліціянт] забрав його дружину Розу. Вранці вона повернулася вся вимучена, обірвана, і сказала, що поліцаї її зґвалтували. Скоро вона зійшла з розуму і померла»[19].
Також багато жінок під час сексуального насильства зазнали важких фізичних травм. Клара, мешканка гетто Ярунь у Житомирській області, згадувала, що жінкам, які опиралися зґвалтуванню, проколювали живіт шомполами[20]. Частину жінок після зґвалтування вбивали. Ще одним наслідком була небажана вагітність. Ймовірно, були жінки, які виношували небажані вагітності, інші ж намагалися зробити аборт, що створювало для них додаткові ризики. Зґвалтування, медичні експерименти та стерилізація мали драматичні наслідки у довгостроковій перспективі, пов’язані з неможливістю завагітніти.
Досвід жінок у часи Другої світової війни доводить, що у деяких страждань є гендер, а надто в сексуального насильства. Нацистські табори та гетто в Україні були лише одними з місць у топографії сексуального терору щодо єврейських жінок і дівчат. Однак саме там, у просторах примусового утримання і несвободи, сексуальне насильство було особливо концентрованим, масовим і брутальним. Наявні джерела дозволяють зробити висновок, що сексуальне насильство проти єврейських жінок і дівчат було не просто побічним ефектом війни — це і була сама війна, організована і контрольована тими, хто відмовляв євреям у праві на існування. Сексуальне насильство було водночас і наслідком дегуманізації євреїв, і засобом їх дегуманізації, що мав полегшувати процес вбивства і звільнити нацистських вбивць і їх колаборантів від провини та докорів сумління. Скрупульозне вивчення кожного випадку сексуального насильства під час Голокосту дозволить нам не лише зробити видимими гендеровані страждання багатьох жінок, але й показати, як сексуальне насильство стає не лише злочином проти людської гідності, але й інструментом геноциду і війни.
[1] Raul Hilberg, Perpetrators, Victims, Bystanders: The Jewish Catastrophe (1933–1945) (London: Harper Press, 1993), 126.
[2] Nicole Ephgrave, “On women’s bodies: Experiences of Dehumanization during the Holocaust,” Journal of Women's History, 28(2) (2016):14.
[3] Хоча протягом Голокосту в Україні сексуального насильства зазнавали різні групи жінок, зокрема ромські жінки, членкині та прихильниці українських, польських та радянських партизанських груп і Свідки Єгови, ця стаття фокусується винятково на досвіді єврейських жінок і дівчат.
[4] Див., наприклад, Nicola Henry, Tony Ward, Matt Hirshberg, “A multifactorial model of wartime rape,” Aggression and Violent Behavior, 9 (2004): 535-62.
[5] Див., наприклад, Свідчення 26606 і 52311, USC Shoah Foundation Institute Visual History Archive ((USC Shoah Foundation VHA), Архів візуальної історії Інституту фундації Голокосту Університету Південної Каліфорнії)/Testimonies 26606 and 52311, USC Shoah Foundation Institute Visual History Archive (USC Shoah Foundation VHA).
[6] Regina Mühlhäuser, “Sexual violence and the Holocaust” in Gender: War, ed. by Andrea Peto (Farmington Hills (MI): Macmillan Reference, 2017), 102.
[7] USHMM, RG-31.018M, reel 92, t. 1, spr. 10890, ark. 113-114; USHMM, RG-31.018M, reel 19, spr. 13189, t. 25, ark. 267.
[8] Свідчення 45238, USC Shoah Foundation VHA.
[9]Цитовано за Anatoly Podolsky, “The Tragic Fate of Ukrainian Jewish Women under Nazi Occupation, 1941–1944”, in Sexual Violence against Jewish Women during the Holocaust ed. Sonja M. Hedgepeth and Rochelle G. Saidel (Waltham, MA: Brandeis University Press, 2010), 103.
[10] Testimony 10829, USC Shoah Foundation VHA.
[11] Patrick Desbois, The Holocaust by Bullets: The Mass Shooting of Jews in Ukraine 1941–1944 (Paris: Memorial de la Shoah, 2007), 126.
[12] USHMM, RG-31.018M, reel 52, spr. t.2, ark. 107, 120.
[13] Myrna Goldenberg, ‘Rape during the Holocaust’, in The Legacy of the Holocaust: Women and the Holocaust, ed. Zygmunt Mazur, Jay T. Lees, Arnold Krammer, and Władysław Witalisz (Kraków: Jagiellonian University Press, 2007), 109.
[14] Свідчення 33997, USC Shoah Foundation VHA.
[15] Семен Додик, Судьба и жизнь мальчика из расстрелянного гетто, https://www.proza.ru/2004/01/10-149. Дата перегляду 8 жовтня 2019 року.
[16] USHMM, RG-31.027, коробка 8, свідчення 11.
[17] USHMM, RG-50.030.0317 (Архів усної історії Джеффа та Тобі Герра)
[18] Свідчення 52632, USC Shoah Foundation VHA.
[19] USHMM, RG-31.018M, reel 92, t. 3, spr. 10890, ark. 257.
[20] Свідчення 15272,USC Shoah Foundation VHA.